Великий сум і розпач огортає коли замислюєшся над трагедією Голодомору. 
   Але, як історика  мене цікавить не стільки оплакування лиха, а в першу чергу його причини і передумови. Чому Голодомор став можливим? Де точка неповернення? Як розпізнати небезпечні сигнали, щоб лихо не повторилося? 
   Деякі відповіді є у цьому відео.

   З важким серцем ми сьогодні вшановуємо пам`ять мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років.

Пам’ятаємо усіх, хто помер голодною смертю та схиляємо голови перед тими, хто,розділивши останній шматок їжі з іншими, зміг вижити. 

Тоді б їх врятував хліб. Сьогодні нас врятує пам`ять. 

21 листопада. Дивне співпадіння. Чи знакове? 21 листопада - свято архангела Михаїла, очільника небесного війська . 21 листопада - день початку Помаранчевої та Революції Гідності. Дивне співпадіння, чи все таки знакове?

Будьмо гідними та і цінуймо свою свободу. 

 Тематична екскурсія Львовом 

"Слідами ЗУНР".

      Церква Ольги і Єлизавети - вулиця Листопадового Чину - пам'ятник героям ЗУНР - пам'ятник героям Листопадового Чину - Музей визвольної боротьби України - Личаківський цвинтар, меморіал пам'яті УГА.

"Цей день в історії України:
1918, 1 листопада – у Львові розпочалося повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях, що увійшло в історію під назвою “Листопадового чину”. Внаслідок чого згодом проголошено Західноукраїнську Народну Республіку.
“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки”, - емоційно виголосив Дмитро Вітовський під час засідання Української Національної Ради та Військового Комітету увечері 31 жовтня.
На уламках Австро-Угорської імперії, що зазнала поразку у Першій світовій війні, поляки, чехи, словаки проголосили національні держави. Влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Зі згоди Антанти була створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала б шляхом збройного  виступу захопити владу у краї. Тим паче, що адміністративні посади у Східній Галичині займали поляки. Для реалізації цих планів на 1 листопада було заплановано приїзд комісії до Львова.
31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Дмитром Вітовським зібралися у львівському  Народному домі для прийняття рішення. Вітовський  переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.
Військовий комітет перейменовано в Українську генеральну команду, яка стала керівним центром повстання. Штаб розташовувався у Народному домі.
Повстання розпочалося о 4–й годині ранку. Українські частини зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор.
Майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. В деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.
Уже надвечір 1 листопада польські військові організації підняли повстання. Почалися вуличні бої.
Попри утворення українського уряду та проголошення ЗУНР, збройне протистояння між Українськими Січовими Стрільцями та польськими вояками призвело до польсько-української війни".(УІНП)

 Люблю відвідувати з учнями музеї. Можливо,  діти і не сприймають екскурсію так, як нам того б хотілося, можливо і враження після музею у них не такі, як у нас, учителів... Але все ж це дотик до історії, історії справжньої, автентичної і самобутньої....

Музей-садиба генерал-хорунжого Романа Шухевича у Білогорщі.

Музей у Білогорщі

Тюрма на Лонцького - наша історія, "наш голокост", недовивчений, недопізнаний, недоосмислений...

Можливо, хтось скаже, що семикласникам тут не місце, але наймолодшій жертві було 13 і йому теж було тут не місце...

Вітаю усіх захисників!

Історія пам'ятатиме ваш подвиг!

Хотілося б розповісти трошки більше про  "відтінок добровільності". Адже саме з таким "відтінком" виїхали мої прадід з прабабою, Олександр та Марія Валянтики.

Зі слів моєї баби Орисі (Ірини) Даляк: "прийшов тато і каже: "Є приказ Сталіна, треба їхати... Бо прийдуть з автоматами... Раз Сталін приказав, то значить треба їхати..."

Можливо він був більш проникливий, а можливо більше знав про Сталіна, я не знаю. Але він правильно передбачив розвиток подій.

Хоч прадід і покидав Лемковину  "з відтінком добровільності", але до кінця життя так і не побудував тут, в Україні, хати... Він мріяв і вірив, що повернеться "додому"...

Прадід Олександр Валянтик з Брунар Вишніх, прабаба Марія Валянтик (Кохан) родом з Ізбів.
Прадід  Яків Даляк і прабаба Петронеля Даляк (Мадзелян) з Чертижного, нині неіснуючого.
Горлицький повіт, Західна Лемковина.

Там моє коріння..

 9 вересня 75 років тому почався кінець Закерзоння. 

Там нема зараз України, але там є наша пам'ять...

"9 вересня "День вшанування
 пам’яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках".

75 років тому -  9 вересня 1944 р. у Любліні Рада народних комісарів УРСР в особі М. Хрущова та Польський комітет національного визволення (відігравав роль тимчасового керівного орану влади) на чолі з Е.Осубкою-Моравським підписали угоду про так звану “евакуацію населення”. Так у офіційних документах іменувалося примусове переселення (депортація) “громадян української, білоруської, російської, русинської національностей” із Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя на територію Української РСР, натомість поляків та євреїв із західних областей УРСР – у Польщу.

 Депортаційна акція тривала протягом 1944-1946 рр. і стала початком кінця для українського Закерзоння. Українські етнографічні регіони Холмщини, Надсяння та Лемківщини покинули українці, їх переселили-депортували до Радянської України. Тим ж кому вдалося залишитись чекала ще одна переселенська акція “Вісла” 1947 р. – примусовий переїзд у західні та північні регіони Польщі, які до війни належали Німеччині. Крапку в так званих переселенських акціях була поставлена лише в 1951 р. після так званого радянсько-польського обміну територіями та остаточного встановлення польсько-радянського кордону. Польській республіці було передано частину тодішньої Дрогобицької області, депортовано українське населення, натомість СРСР отримував від Польщі рівнозначну ділянку Люблінському воєводстві, звідки також переселили поляків.

З лаштунками історії- долі сотні родин, які втратили домівки, а той рідних, відчуття вкоріненості, спокою.. вони змушені були починати своє життя з чистого аркуша...Вони вистояли, налагодили життя, доклавши чималих зусиль, вони посеред нас...За різними підрахунками до України було депортовано від 482тисяч до півмільойна осіб...То ж пам"ятаємо про усіх них... Не лише як жертв, а й тих, хто вистояв, тих, хто переміг у вирі жорстокої історії , тих, хто зберіг пам"ять про свої домівки, рідні терени!" (Юлія Аритимишин-Павлів)

Гори повиті туманом - хто мені їх верне, 

Я знаю - десь там, понад Сяном 

є ті, що чекають мене"...

Набирає обертів новий навчальний рік.

Натхнення та любові нам усім.