9 вересня 75 років тому почався кінець Закерзоння.
Там нема зараз України, але там є наша пам'ять...
пам’яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках".
75 років тому - 9 вересня 1944 р. у Любліні Рада народних комісарів УРСР в особі М. Хрущова та Польський комітет національного визволення (відігравав роль тимчасового керівного орану влади) на чолі з Е.Осубкою-Моравським підписали угоду про так звану “евакуацію населення”. Так у офіційних документах іменувалося примусове переселення (депортація) “громадян української, білоруської, російської, русинської національностей” із Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя на територію Української РСР, натомість поляків та євреїв із західних областей УРСР – у Польщу.
Депортаційна акція тривала протягом 1944-1946 рр. і стала початком кінця для українського Закерзоння. Українські етнографічні регіони Холмщини, Надсяння та Лемківщини покинули українці, їх переселили-депортували до Радянської України. Тим ж кому вдалося залишитись чекала ще одна переселенська акція “Вісла” 1947 р. – примусовий переїзд у західні та північні регіони Польщі, які до війни належали Німеччині. Крапку в так званих переселенських акціях була поставлена лише в 1951 р. після так званого радянсько-польського обміну територіями та остаточного встановлення польсько-радянського кордону. Польській республіці було передано частину тодішньої Дрогобицької області, депортовано українське населення, натомість СРСР отримував від Польщі рівнозначну ділянку Люблінському воєводстві, звідки також переселили поляків.
З лаштунками історії- долі сотні родин, які втратили домівки, а той рідних, відчуття вкоріненості, спокою.. вони змушені були починати своє життя з чистого аркуша...Вони вистояли, налагодили життя, доклавши чималих зусиль, вони посеред нас...За різними підрахунками до України було депортовано від 482тисяч до півмільойна осіб...То ж пам"ятаємо про усіх них... Не лише як жертв, а й тих, хто вистояв, тих, хто переміг у вирі жорстокої історії , тих, хто зберіг пам"ять про свої домівки, рідні терени!" (Юлія Аритимишин-Павлів)
